Збірна України з гандболу розпочала відбір на Євро-2028 із двох великих поразок
- Україна програла Ісландії 26:48 і Сербії 30:41, поступившись у сумі 33 м’ячі
- Шанси на вихід через рейтинг команд, що посіли треті місця, залежать від результатів і різниці м’ячів, а в березні попереду матчі з Естонією
- У двох матчах Ігор Турченко закинув 16 м’ячів і піднявся на восьме місце в історичному списку бомбардирів
Дві поразки та складна арифметика відбору
Чоловіча збірна України з гандболу провела перші два матчі відбору на чемпіонат Європи 2028 року й обидва програла з великим рахунком. У гостях команда поступилася Ісландії 26:48, а на умовно домашньому майданчику у словацькому Пряшеві програла Сербії 30:41. Різниця в першому матчі стала найбільшою поразкою в історії збірної, а загальний підсумок двох зустрічей — мінус 33 м’ячі.
Шлях до фінального турніру для України ще не закритий: розширення кількості учасників Євро-2028 зберігає можливість кваліфікуватися через змагання серед команд, які посіли треті місця у групах. Водночас автор вихідного матеріалу вважає нереалістичним розраховувати на одне з двох перших місць, що дають пряму путівку. Для альтернативного шляху важливі очки в матчах з Ісландією та Сербією, а також здатність не допустити надто великої від’ємної різниці м’ячів.
Після двох турів становище в цій частині відбору виглядає особливо складним: різниця м’ячів України становить мінус 33. У матеріалі наголошується, що в березні відбудуться два очні матчі з Естонією, і якщо за їхніми підсумками українці не випереджатимуть суперника, боротьба за рейтинг третіх місць фактично завершиться. Це оцінка поточної ситуації, а не остаточний результат кваліфікації: попереду ще березневі матчі, які можуть вплинути на розклад сил.
Кадрові втрати та питання до керівництва
Поразка від Ісландії стала третім оновленням антирекорду збірної за рік, зазначає публікація. У січні на чемпіонаті Європи 2026 року Україна програла Норвегії з різницею в 17 м’ячів, а Франції — у 20. Тепер відставання від Ісландії сягнуло 22 голів. Така послідовність поразок на великому турнірі та у відборі посилює питання щодо стану команди, хоча сама по собі не пояснює причин невдач.
Окрема претензія матеріалу стосується відсутності змін у керівництві після невдалих виступів. Головний тренер Вадим Бражник і Федерація гандболу України, за оцінкою автора, продовжують працювати без помітної відповідальності за результати. Також ідеться про те, що березневий відбірковий турнір до чемпіонату світу завершився для України на початковій стадії, але кадрових наслідків у публікації не зазначено. Це критична позиція автора, а не виклад офіційних заяв федерації.
У складі на ці матчі не було низки гравців, яких матеріал називає провідними: Андрія Акіменка, Олександра Тільте, Тараса Міноцького та Івана Бурзака. Крім того, основний воротар Антон Терехов завершив виступи за збірну, а Дмитро Тютюнник також припинив грати за національну команду. Публікація пов’язує ці втрати із загальною кризою відносин навколо збірної, але не наводить прямих пояснень самих спортсменів щодо мотивів їхніх рішень.
Склад, відбір і публічність рішень
У статті також повідомляється про перехід Дмитра Гориги до збірної Північної Македонії після завершення спортивного карантину. Автор називає це серйозною втратою для українського гандболу: Горигу характеризують як найдорожчого гравця країни й універсала, який закривав дві позиції. Ці оцінки належать публікації; відомостей про деталі переходу чи його умови в тексті немає. На цьому тлі особливо помітно, що склад української команди на відбіркові матчі виявився ослабленим через відсутність кількох досвідчених гравців.
До кадрової політики в автора є й інші запитання. Зокрема, він зазначає, що з чемпіона країни «Мотора» не викликають Віталія Горового, названого найціннішим гравцем минулого року за результатами опитування сайту «Чемпіон», і перспективного крайнього Максима Радченка. Публікація також критикує появу в заявках гравців, яких вважає неготовими до міжнародного рівня. Водночас у вихідному матеріалі не наведено докладних пояснень тренерського штабу щодо конкретних викликів.
Автор звертає увагу й на обмежений доступ до публічного обговорення рішень: незалежні інтерв’ю з головним тренером, за його словами, стали недоступними, а комунікацію веде прессекретар федерації. Окремо порушено питання, чому на два матчі викликали лише одного розігрувального: Дмитро Редькін, як повідомляється, не зміг приїхати через документи, але Павла Савіцького також не запросили. Ці деталі не дають повної відповіді щодо причин вибору складу, однак показують, які питання залишаються без пояснень.
Особисті досягнення та березневі матчі
Ще одна претензія стосується ролі київського «Спартака», який у матеріалі названо базовим клубом збірної, попри відсутність участі в єврокубках. У публікації стверджується, що команда регулярно делегує гравців до національної збірної, а троє її представників за два матчі не записали на свій рахунок результативних дій. Автор пов’язує таку картину із сумнівами щодо якості підготовки, але статистика двох зустрічей сама по собі не дає змоги оцінити тренувальний процес або внесок гравців поза результативними діями.
На тлі критики в матчах з’явилися й індивідуальні досягнення. Ігор Турченко закинув 16 м’ячів у двох іграх і з загальним показником у 160 голів піднявся на восьме місце в історичному списку бомбардирів збірної. Дмитро Артеменко відзначився 12 разів — вісім голів в одній зустрічі та чотири в іншій — за зазначеної в матеріалі реалізації 82%; тепер у нього 95 голів і 18-та позиція. Ілля Близнюк довів особистий результат до 50 м’ячів.
В ігровому вікні дебютували Ростислав Поліщук, Денис Саварін і Ярослав Медяник; перші двоє відкрили лік голам за збірну, а Микита Заболотний уперше відзначився за національну команду. Антон Деревянкін повернувся до складу після паузи у сім із половиною років, а капітан Захар Денисов із 46 матчами увійшов до десятки польових гравців за кількістю виступів. Наступне офіційне вікно відбудеться в березні: на Україну чекають матчі з Естонією, важливі і для турнірних перспектив, і для оцінки змін у грі.
Джерело: Champion.com.ua
