У Чорнобилі граки переймають у ворон спосіб розколювати горіхи
- Ворони кидають горіхи на асфальт, а колеса автомобілів допомагають розколоти шкаралупу.
- Граки дедалі частіше повторюють цей спосіб, але зазвичай обережніше й рідше виходять на проїжджу частину.
- Дослідник відзначає здатність ворон навчатися, але застерігає: не можна однозначно сказати, що один із видів розумніший за інший.
Новий спосіб добувати їжу на чорнобильських дорогах
У Чорнобилі ворони використовують незвичний спосіб дістатися до вмісту горіха: птах підхоплює його дзьобом, злітає в повітря й кидає на асфальт. Якщо шкаралупа залишається цілою, спроба повторюється. Так птах використовує тверду поверхню замість того, щоб розколювати горіх дзьобом. Про цей прийом розповів дослідник Сергій Жила, описавши поведінку ворон у зоні.
За словами Жили, ще ефективніше залишити горіх на проїжджій частині: тоді шкаралупу розчавлюють колеса автомобілів, і птахам не доводиться робити це самостійно. Після цього вороні потрібно встигнути забрати здобич, поки її не перехопили інші. Спостереження показує, як використання дороги змінює сам процес добування їжі: птах не лише кидає горіх, а й може скористатися рухом автомобілів.
Дедалі частіше до цього прийому, як зазначає дослідник, придивляються чорні граки. Вони теж починають піднімати горіхи й кидати їх на асфальт. Водночас граки, за спостереженнями Жили, зазвичай обережніші за ворон і рідше виходять на проїжджу частину. Тож ідеться не про повне копіювання поведінки: птахи вже опановують новий спосіб, але застосовують його не однаково й не так охоче наближаються до дороги.
Як граки засвоюють спосіб, за яким спостерігають
Восени граки активно обстежують газони в пошуках їжі. Знайдений горіх вони можуть з’їсти одразу або залишити на потім, сховавши в землі чи під опалим листям. Така поведінка перетворює пошук корму на заготівлю запасів: птах використовує знахідку не лише як їжу на зараз, а й як ресурс, до якого можна буде повернутися пізніше. У джерелі саме осінь зазначено як період активних пошуків.
Сховані горіхи не завжди вдається знайти знову: частина запасів залишається невикористаною навіть самими птахами, які їх зробили. Це уточнює картину поведінки граків: запасання їжі не означає, що кожну схованку обов’язково буде знайдено й з’їдено. Загалом пошук, вибір між негайною їжею та зберіганням, а також спроби розколоти шкаралупу демонструють кілька способів поводження з кормом, описаних дослідником.
Ворони й граки належать до родини воронових, представники якої вирізняються розвиненими когнітивними здібностями. За словами Жили, вони вчаться на власному досвіді, запам’ятовують місця, де знаходили їжу, розв’язують складні завдання й можуть використовувати предмети для досягнення мети. Цей загальний контекст допомагає зрозуміти, чому спостереження за родичами й опанування нового способу добування корму не видаються окремим випадковим трюком, хоча можливості різних видів можуть відрізнятися.
Запаси, пам’ять і навчання ворон
Як приклад розв’язання задачі дослідник наводить експерименти з вороновими: птахи кидали камінці у воду, щоб підняти її рівень і дістати їжу, що плавала на поверхні. Така дія вимагає підібрати засіб, щоб змінити ситуацію, а не просто схопити корм безпосередньо. Жила вважає подібні спостереження свідченням здатності знаходити нестандартні рішення, а не лише діяти інстинктивно.
Граки теж здатні виконувати складні завдання, а за певних обставин — користуватися знаряддями. Жила також відзначає їхню здатність навчатися, спостерігаючи за іншими особинами. Життя у зграях створює умови, за яких птахи можуть переймати досвід родичів; спостереження за горіхами в Чорнобилі узгоджується з такою можливістю. Однак саме по собі воно не встановлює, наскільки часто цей прийом передається і як довго він зберігатиметься.
У ворон є й соціальні особливості: вони добре запам’ятовують людські обличчя і можуть довго впізнавати людей, від яких раніше походила загроза. Крім того, птахи реагують на поведінку своїх родичів і подають голосові сигнали, попереджаючи їх про небезпеку. На цьому тлі розповіді про те, що ворони нібито «мстяться» людям, мають підґрунтя в спостережуваній соціальній реакції, але це не доводить, що птахам властиве людське почуття помсти.
Чому не можна оголосити один вид розумнішим за інший
Жила окремо застерігає від автоматичного перенесення на птахів людських емоцій. Згадка про те, що ворони запам’ятовують людей, які їм загрожували, і попереджувальні сигнали, якими вони сповіщають родичів, допомагають пояснити, звідки беруться історії про «помсту», але не дають підстав трактувати їх буквально. Важливо розрізняти описану поведінку — пам’ять, упізнавання та реакцію на небезпеку — і людське тлумачення мотивів, яке, на думку дослідниці, не є обов’язковим.
Однозначно визначити, який із двох видів розумніший, не можна: ворони та граки виявляють різні здібності, а результат залежить від конкретного завдання й умов його виконання. Жила також нагадує, що представників родини воронових іноді порівнюють із людиноподібними приматами, однак до таких аналогій слід ставитися обережно. Сам факт використання знаряддя чи розв’язання окремого завдання не дає підстав зводити інтелект різних тварин до одного загального рейтингу.
На чорнобильських узбіччях відмінність помітна в конкретній поведінці: ворони застосовують уже відомий спосіб розколювання горіхів, а граки спостерігають і пробують його повторити. Жила припускає, що з часом цей прийом може стати звичним для обох видів, але поки що це лише можливість, а не встановлений результат. Спостереження не свідчить, що всі граки вже опанували цей метод або що вони так само часто використовуватимуть проїжджу частину, як ворони.
Джерело: UNIAN
