Два землетруси поблизу Антарктиди виявили активність давнього розлому
- У 2025 році в протоці Дрейка сталися землетруси магнітудою 7,5 і 7,6 з епіцентрами на відстані 15 км один від одного
- Дослідники пов’язали поштовхи з давньою зоною розлому, де досі концентруються деформації
- Відкриття уточнює розуміння сейсмічної небезпеки, але не означає, що всі старі розломи небезпечні або що можна передбачити наступний поштовх
Два потужні поштовхи в протоці Дрейка
У районі протоки Дрейка, між Південною Америкою та Антарктидою, у 2025 році сталися два потужні землетруси магнітудою 7,5 і 7,6. Їхні епіцентри розташовувалися лише за 15 кілометрів один від одного, а між подіями минуло 49 днів. Міжнародна група дослідників встановила, що поштовхи сталися в зоні давньої тектонічної структури, яку раніше вважали неактивною. Це пов’язує сильні землетруси не лише із сучасними межами плит.
Результати дослідження опубліковано 30 жовтня 2026 року в журналі Communications Earth & Environment. Дослідженням керував Емануеле Лодоло з Італійського національного інституту океанографії та експериментальної геофізики. Автори вивчили обидва землетруси й зіставили розташування їхніх епіцентрів із підводною геологічною структурою. Збіг вказує на давній трансформний розлом: він утворився в інших тектонічних умовах, але, за даними дослідження, у цій зоні й досі концентруються деформації.
Головний висновок стосується уявлення про те, що припинення руху плити означає й остаточну втрату активності її старих розломів. Дослідження показує складнішу картину: структура може перестати бути межею рухомих плит, але зберегти механічну слабкість. За певних умов ця слабкість знову стає важливою для накопичення та вивільнення напруження. Автори не стверджують, що будь-який давній розлом обов’язково спричинить землетрус; ідеться про можливість, яку необхідно враховувати.
Як давня структура збереглася в земній корі
Поверхня Землі розділена на тектонічні плити, які повільно рухаються по мантії. На їхніх межах у породах накопичується напруження, яке час від часу вивільняється у вигляді землетрусів, тому такі ділянки вважаються основними зонами сейсмічної активності. Однак нинішня карта плит не відображає всієї геологічної історії. За мільйони років одні плити занурювалися під інші в процесі субдукції, а інші ставали частиною більших тектонічних систем, залишаючи по собі структурні сліди.
Одна з таких структур пов’язана з давньою плитою Фенікс, залишки якої розташовані в районі Антарктичного півострова. Дослідники виявили, що епіцентри землетрусів збіглися з розташуванням старого трансформного розлому. Подібні розломи виникають там, де ділянки океанічної кори рухаються в різних напрямках і ковзають уздовж одна одної. Коли таке зміщення припиняється, на його місці залишаються океанічні зони розломів. Традиційно їх вважали тектонічно неактивними, але нове дослідження ставить під сумнів простоту цієї класифікації.
Щоб відновити будову району, команда об’єднала сейсмічні дані з геофізичними відомостями про морське дно. Зокрема, вчені використали профілі сейсмічного відбиття: хвилі проникають углиб, відбиваються від геологічних шарів і повертаються, даючи змогу вивчати підземні структури. Такий підхід дозволив зіставити землетруси з особливостями давньої зони розлому. Отримані дані вказують на те, що деформації зберігаються саме там, хоча сама структура виникла в минулому й не вважалася діючою межею плит.
Чому старий розлом може знову концентрувати напруження
Дослідники пропонують два чинники, які можуть пояснити, чому старий розлом знову набув значення. Перший — його успадкована геометрія: особливості форми структури можуть концентрувати напруження в певних місцях. Другий — сучасна взаємодія плити Скоша з Антарктичною плитою. Передані ними сили можуть впливати й на віддаленіші ділянки. Так давня тріщина, що виникла за інших умов, опиняється залученою до сучасної системи напружень, хоча й не є активною межею плит.
Автори також виявили свідчення того, що вулканічні матеріали можуть проникати в породу вздовж ослаблених структур. Крім того, вони вважають, що давня тріщина тепер діє як велика зона зсуву всередині тієї частини плити Фенікс, яка продовжує повільно занурюватися під Південні Шетландські острови. Ці висновки описують можливу роль старої структури в сучасному русі земної кори. Вони не означають, що дослідження встановило всі деталі процесів, які відбуваються, або визначило точний час майбутніх землетрусів.
Важливий висновок роботи — уявлення про геологічну «пам’ять» земної кори. Зміна тектонічної будови не стирає автоматично раніше утворені розломи й слабкі ділянки. Вони можуть впливати на розподіл деформацій і після того, як початковий рух припинився. У районі протоки Дрейка ця ідея допомагає пояснити зв’язок сильних поштовхів із давньою зоною. Але сама по собі давність тріщини не свідчить про те, чи буде вона знову активована: важливими є сучасні напруження, орієнтація та механічні властивості структури.
Як відкриття змінює оцінку сейсмічної небезпеки
У моделях сейсмічної небезпеки зазвичай особливу увагу приділяють активним межам плит, оскільки там часто відбуваються сильні землетруси. Однак події можуть виникати й усередині плити — такі поштовхи називають внутрішньоплитними. Робота в районі протоки Дрейка показує, що давня океанічна зона розлому може брати участь у сильних землетрусах, навіть якщо вона вже не є активною межею між плитами. Тому під час аналізу сейсмічних ризиків важливо не обмежуватися лише сучасними межами.
Практичний сенс результату полягає в необхідності точніше враховувати геологічну спадщину океанічної кори, оцінюючи, де може накопичуватися й вивільнятися сейсмічна енергія. Водночас дослідження не стверджує, що всі старі тріщини небезпечні. Можливість їх повторної активізації залежить від сукупності чинників, зокрема сучасного напруженого стану, орієнтації розлому та властивостей порід. Результати розширюють розуміння можливого розташування сейсмічних джерел, але не дають підстав поширювати висновок щодо конкретного району на будь-яку давню структуру.
Робота також не дає змоги визначити, коли станеться наступний землетрус у районі протоки Дрейка. Автори наголошують на залежності реактивації від поточних напружень і характеристик конкретної структури, а не пропонують календарний прогноз. Неясно й те, наскільки широко такий механізм діє в інших регіонах: наведені дані стосуються дослідженої зони біля Антарктиди. Надійний загальний висновок скромніший, але важливий: тектонічне минуле може й надалі впливати на поведінку кори навіть після зникнення колишньої межі плит.
Джерело: UNIAN
