Самые загадочные астрономические факты

Існуюча картина мироздання сьогодні піддається серйозним сумнівам учених. Є факти, які з точки зору загальноприйнятих схем будови Всесвіту пояснити неможливо, однак у їхній реальності сумніватися не доводиться – достовірність цих фактів багаторазово перевірена. Це може означати неправильне розуміння людиною законів природи, але цілком припустимо й припущення, що ці закони за чиєюсь волею час від часу змінюються.


Список необъяснимих астрономічних явищ, що відбуваються в Сонячній системі, складений Лабораторією реактивного руху НАСА та американською Національною лабораторією Лос-Аламоса.



У 1989 році до Юпітера був відправлений дослідницький апарат «Галилео». Для надання йому необхідної швидкості було використано так званий «гравітаційний маневр». Коли зонд наближався до Землі, сила гравітації планети його «підштовхувала», надаючи апарату додаткове прискорення. Однак, вимірявши набуту швидкість, вчені виявили, що вона вища за розрахункову. Методика розгону використовувалася не вперше, і раніше апарати прискорювалися нормально.


Після «Галилео» в далекий космос були відправлені ще три дослідницькі зонди: «NEAR» полетів до астероїда Ерос, «Кассіні» направився до Сатурна, а «Розетта» полетіла вивчати комету Чурюмова-Герасименка. Усі три здійснили однаковий гравітаційний маневр, при цьому у всіх швидкість після нього виявлялася вищою за розрахункову. Сумнівам факт не підлягає - після аномалії з «Галилео» вчені серйозно стежили за цим показником. Пояснень тому, що відбувається, знайдено не було. Більше того, всі апарати, які відправлялися в космос після «Кассіні», «несанкціоноване» додаткове прискорення чомусь вже не отримували. Що ж за «нещо» з 1989 по 1997 рік надавало зондами, що йшли в далекий політ, додатковий розгін, кому знадобилося «підштовхнути» саме ці чотири супутники? У уфологів виникла версія, що це якийсь Вищий розум вирішив допомогти землянам у дослідженні Сонячної системи.



Відстань від нашої планети до світила можна виміряти досить точно. Сьогодні вона становить 149 597 870 кілометрів. Але рік тому була на 15 сантиметрів меншою. Помилкою такий факт пояснити не можна – у сучасних лазерних далекомірах вона в 100 разів менша. Схоже, наша планета, як у фантастичному романі, вирішила вирушити в «вільне плавання». Правда, при такій швидкості швидке замерзання жителям Землі не загрожує – для цього знадобиться кілька сотень мільйонів років. Ну а раптом швидкість збільшиться, або, навпаки, Земля рушить у бік Сонця?




У 1972 і 1983 роках у США були запущені зонди «Піонер-10» і «Піонер-11», наразі вони вже повинні були б знаходитися за межами Сонячної системи. Але і перший, і другий зонди в польоті з незрозумілої причини змінили траєкторію: «Піонер-10» відхилився від розрахункового маршруту на чотириста тисяч кілометрів, «Піонер-11» точно повторює його шлях. Враження таке, ніби невідома сила не дозволяє їм летіти занадто далеко за межі Сонячної системи. Можливих версій є безліч: вплив сонячного вітру, помилки програмування, витік пального. Але ж занадто однаково поводяться кораблі, запущені з інтервалом у 11 років. Що це – божественне провидіння, підступи інопланетян чи невідомі науці гравітаційні ефекти?



За найвіддаленішою від Сонця планетою – Плутоном – знаходиться один з найбільших астероїдів нашої системи – Седна. Седна вважається най«червонішим» об'єктом нашої системи, причину цього вчені не знають. Але головна особливість цього небесного тіла в іншому. Час повного обертання навколо сонця у Седни – 10 тисяч років, причому орбіта астероїда дуже витягнута. Чи то він прилетів до нас з іншої зірки, чи то з стандартної кругової орбіти його збило тяжіння невідомого космічного об'єкта – залишається загадкою.




Якщо з нашої планети спостерігати затемнення Сонця, то диск Місяця ідеально точно накладається на диск світила. Якби Місяць був трохи меншим або знаходився б трохи далі від Землі, то повного сонячного затемнення ми б ніколи не побачили. Чи не дивно, що таке точне відповідність між розмірами Сонця і Місяця, а також між відстанями від Землі до Сонця і до Місяця сталося випадково? Важко повірити.



У всіх відомих астрономам зоряних системах всі планети розташовані «по ранжиру»: ближче всіх до світла великі, а чим менша планета, тим далі вона від світла. Якби в нашій сонячній системі дотримувався такий порядок, Земля знаходилася б у районі Сатурна. Там неймовірно холодно і немає жодних умов для виникнення розумного життя. Але у нас Сатурн і Юпітер, планети-гіганти, пропустили вперед відносно дрібні планети, в тому числі і Землю. Чому так сталося - важко зрозуміти, особливо якщо не вірити в існування Творця.