Загадки Марса

В давнину китайські астрономи прозвали Марс - «Вогняною зіркою». Незважаючи на те, що десятки космічних апаратів були направлені на планету для досліджень, деякі речі, пов'язані з Червоною планетою, досі викликають подив у вчених.



Кілька десятків років вчені гадають, які можуть бути причини наявності різниці між двома сторонами Марса. Північне полушар'я планети – гладке і низьке – це одне з найгладкіших і рівних місць на планетах Сонячної системи. Потенційно воно могло утворитися через воду, яка колись плескалася на марсіанській поверхні.

Але південна половина Марса – нерівна і вся в кратерах. Вона приблизно на 4-8 кілометрів вища, ніж північна частина. Не так давно були проведені дослідження, за результатами яких виникло припущення, що такі відмінності між південною і північною сторонами планети могли бути пов'язані з гігантським космічним тілом, яке могло колись дуже давно впасти на поверхню Марса.



Метан – це найпростіша органічна молекула. У 2003 році космічним апаратом «Марс-експрес» Європейського Космічного Агентства вперше були виявлені в атмосфері Марса молекули метану. На Землі більша частина метану утворюється живими організмами, наприклад, великою рогатою худобою, що перетравлює їжу. Передбачається, що метан стабільний в марсіанській атмосфері лише 300 років, але хто або що могло згенерувати цей газ так недавно – залишається загадкою.

Однак, відомі способи утворення метану і без участі живих організмів, наприклад, вулканічна активність. У ході програми Європейського Космічного Агентства «Екзомарс», початок якої заплановано на 2016 рік, буде проведено дослідження хімічного складу атмосфери Марса, щоб вчені змогли більше дізнатися про марсіанський метан.



Велика кількість доказів вказує на те, що на Марсі колись була рідка вода, чи існує вона сьогодні – поки залишається таємницею. Однак атмосферний тиск на Марсі дуже низький, приблизно в 100 разів менше тиску на Землі, отже, навряд чи рідка вода може зберегтися на поверхні Червоної планети. Тим не менш, на поверхні планети чітко проглядаються темні довгі лінії, які натякають на те, що солоні потоки води можуть текти по них кожної весни.



Безліч марсіанських місій показали, що на Марсі є багато доказів того, що колись на поверхні планети була вода. Точніше, тут були океани, мережі долин, дельти рік і мінерали, які могли сформувати воду.

Але сучасні моделі раннього марсіанського клімату не можуть знайти пояснення тому, як могла прогрітися планета так, щоб утворилася рідка вода, оскільки Сонце нагріває поверхню планети набагато слабше. Є й інше припущення, що деякі характерні особливості поверхні могли бути сформовані не водою, а вітрами або іншими механізмами. Все вказує на те, що давній Марс був все ж таки теплим, і на його поверхні могла бути вода, принаймні, на одній його стороні. Тим не менш, деякі вчені впевнені в зворотному: давній Марс був холодним, але вологим, хоча й цю теорію продовжують оспорювати.



Перший космічний апарат, який успішно приземлився на поверхні Марса, був Вікінг 1 НАСА. Він першим спробував дізнатися, чи є на Червоній планеті життя, однак у нього нічого не вийшло, більше того, досі немає відповіді на це питання. Більшість дослідників Марса у всьому світі багато б віддали за те, щоб розкрити цю вікову таємницю. Вікінгу вдалося виявити органічні молекули, такі як метилхлорид і дихлорметан. Пізніше з'ясувалося, що це були земні домішки, які входили до складу чистячих рідин під час підготовки апарата на Землі.

Встановлено, що поверхня Марса є цілком придатною для життя, тому що мають місце відповідні умови: підходяща температура, радіація, підвищена сухість та інші фактори. Адже на Землі з'являлося життя навіть у ще більш суворих умовах, одними з прикладів є крайній північ, сухі ґрунти антарктичних сухих долин і дуже суха пустеля Атакама в Чилі.

Установлена така закономірність там, де є рідка вода на Землі – життя є скрізь. З цієї причини вчені вважають, якщо на Марсі є вода, там неодмінно повинна бути життя. Розкривши загадку, чи є життя на Марсі, вчені зможуть пролити світло на ряд інших питань, які залишаються сьогодні без відповіді, наприклад, чи може або не може життя зародитися в інших частинах Всесвіту.



Був встановлений джерело метеоритів, які були виявлені в Антарктиді. Вони потрапили на нашу планету з Марса, відколовшись внаслідок її зіткнень з іншими космічними об'єктами. Ці метеорити мають структури, схожі на ті, які створені земними мікробами. Спори з цього приводу не вщухають і зараз, тому що певна частина дослідників вважає, що, швидше за все, ці структури отримані хімічним шляхом. Також існує думка, що життя на Землю було занесено з Марса давним-давно, і її могли перенести сюди саме метеорити.



Для того, щоб, нарешті, пролити світло на те, є чи немає життя на Марсі, людина може полетіти туди і з'ясувати.

Ще в 1969 році НАСА планувало до 1981 року здійснити місію з відправки людини на Марс. Метою цієї експедиції планувалася і організація там постійної марсіанської станції до 1988 року. Однак плани були зруйновані через те, що міжпланетні подорожі з участю людини виявилися не такою вже простою задачею як з наукової, так і з технічної точки зору.

Наприклад, непереборними труднощами були: забезпечення запасу їжі, води, кисню, усунення шкідливого впливу мікрогравітації та радіації, зниження до нуля ймовірності пожеж, і так далі. Але найголовніше – потрібно було психологічно налаштувати людину на те, що він протягом довгих років буде далеко від Землі і від реальної допомоги. Також складно уявити і тим більше організувати: приземлення, роботу, життя на чужій планеті і повернення звідти назад на Землю.

Але незважаючи на все, астронавти вже давно мріють про подібні польоти. Наприклад, волонтери погодилися жити близько року на космічному кораблі. Це була найтриваліша симуляція космічних польотів, яка коли-небудь була розроблена, метою якої було відтворити в земних умовах те, якою може бути місія до Марсу від початку і до кінця.

Сьогодні добровольців, готових вирушити до Марсу, безліч. Можливо, колись такий політ стане видатною реальністю.