Машина часу (1895)

До 1895 року в майбутнє потрапляли у сні або в летаргії. Уэллс придумав апарат — і цим одним ходом створив жанр: подорож у часі стала технікою, а отже, предметом роздумів, а не містики. Винахідник розповідає гостям за вечерею, як вирушив вперед і виявив там людство, розділене на два види: одні живуть нагорі вічному святі і нічого не вміють, інші — внизу, в машинному шумі. Вікторіанський читач впізнавав у цій картинці своє місто, розділене на квартали, і Уэллс не приховував підказки. Далі герой йде ще далі, і книга з соціальної сатири перетворюється на холодну космічну елегію — ці останні сторінки справляють враження і сьогодні. Коротка повість, в якій вмістилися і памфлет, і пригода, і передчуття кінця всього.

Карточка книги в каталозі MegaInet.art — довідкова інформація. Файли не поширюються. Фактичні дані: Вікідані (CC0).